Лофотени. Від Рамберга до О. (частина 3)

Прокинувшись рано вранці і вдихнувши холодний морський бриз, ми зрозуміли, що потрібно прощатись з нашими київськими друзями. Не вірилось, що ми знайомі з цими людьми всього п’ять днів. На прощання Саша вручив нам цінний старовинний артефакт – карту Лофотенських островів, що передавалась з покоління в покоління, від старого до малого, від батька до сина. :)
Це все звичайно жарти. Насправді карта дійсно передавалась з рук в руки і вже три рази побувала на Лофотенах. Україною вона теж встигла добре покататись – з Вінниці до Києва, тепер от попрямує до Львова, потім знову до Києва, а далі знову до Вінниці))).Шлях Саші, Паші, Андрія і Лєни лежав до Свольвера, де вони планували взяти на прокат «Астон Мартін» :) і прокататись аж до Нарвіка. Сподіваюсь, ми ще почитаємо про їхню подорож, і побачимо фотографії. Кажуть, що Паша посадив всі 6 батарей до фотокамери і забив повністю 64 Гб пам’яті. А це значить, що там справді було на що подивитись.
Попрощавшись і побажавши один одному приємної подорожі, київська команда відправилась на автостанцію Рамберга в пошуках автобуса, а ми продовжили неспішно збирати наплічники. Спакувавшись і присівши «на дорожку» ми зрозуміли, що залишились самі). За п’ять днів ми звикли до класної компанії, тепер доведеться перестроюватись. Але нічого не вдієш. Добре, що за ці дні ми встигли спланувати свій останній, самостійний відрізок на Лофотенах. На цей день у планах була поїздка на орендованих велосипедах у Ньюсфьорд – рибальське селище. Котре перевершило наші очікування. Але про все по порядку.

В маленькому сувенірному магазинчику на автостанції ми взяли в оренду два велики. Пані за прилавком не вимагала жодних документів і застави. Вартість оренди на день – 150 NOK (210 грн). Також вона сказала, що магазин працює до 18 години, і якщо ми повернемось пізніше, то щоб просто залишили велосипеди у двері сусіднього червоного будинку, де вони і мешкають. Норвегія – унікальна країна в плані довіри, принаймні та її частина, куди ще не дістались трудові мігранти.



До Ньюсфьорда і назад було приблизно 25 км. Час по чудовій, рівній трасі, без серйозного руху, пройшов дуже швидко, тим більше, їдучи по такій живописній – коли одного боку виростають скелі, а з іншого – холодні води Норвезького моря. Приїхавши у Ньюсфьорд, ми припнули обидва велосипеди до стовпа біля інформаційного центру. Замочок був тоненький і миленький. У Львові їх би сперли за пів години. Тут же вони простояли увесь час, поки нас не було. Хоча, якби ми їх і не прищіпали, вони б напевно теж простояли). Селище було чудовим. Старенькі рибальські будиночки, яскраві і доглянуті, невеличка затишна бухта, як з картинки. В порівнянні з іншими містечками, туристів тут було значно більше.
Ми відвідали маленький музей, де побачили старовинні рації, з якими рибалки виходили в море напевно ще років зі сто тому. Також на великому екрані крутили ролик про риболовлю – старі чорно-білі і нові сучасні фото під приємний музичний супровід. Далі ми вилізли на пагорб коло селища і змогли сфотографувати всю цю красу з висоти.


Чайки злісно б'ються за шмат риби

Сучасна архітектура в старовинному селищі





Музей рибальства

Прогулялись далі по стежці, за село і сіли пообідати на березі коло старого покинутого човна. За півгодини ми разів зо п’ять відсувались все далі і далі – вода постійно наступала. Якби задрімати на бережку під монотонний бій хвиль, можна було прокинутись вже під водою))) Так ми познайомились з припливом.

Пообідавши, ми відправились назад, до наших велосипедів. Дорогою назад ми заїхали у Флакстад, знайшли малюсіньку церкву 1780-го року.



Церква 1780-го року

Ласкаво просимо до Рамберга

Мальовнича доріжка на пляж.
До Рамберга ми встигли ще до закриття магазину. За прилавком магазинчика був вже старший дядько, і ми здали йому велосипеди. Він також поцікавився, звідки ми, і коли почув «Ukraine», видав: «Fantastic!».
Ночували ми у кемпінгу, щоб нарешті помитись. Тут знову все базувалось на довірі, заплатили ми тоді, коли вже виписувались, зарання з нас ніхто грошей не взяв. Приємно було, коли люди тобі довіряють. І хочеться, щоб в нашій країні теж так було. У кемпінгу був інтернет, ми написали додому, вислали фото, поспілкувались по скайпу, одним словом – виконали програму максимум).

Наш намет - салатовий з майкою на даху))
А вже наступного дня ми сіли на автобус і повернулись до Москенеса, туди, де і починався наш шлях на Лофотенах. Автобус коштував 70 NOK.

Краєвид з автобуса теж був симпатичний
З Москенеса стартував маршрут до притулку Мункебю, котрий знаходиться під горою Мункан – 775 м над рівнем моря. Дорога до притулку проходила попри каскад прекрасних озер, котрі перетікали одне в одне від 11 м над рівнем моря до 320. Скелі, озера – тут вона поєднувались дуже гармонійно.

Міст по якому ми колись вже ходили )

Розклавши намет біля притулку, ми вже без рюкзаків піднялись на плато під вершиною Мункану (769 м) і обімліли! Нам відкрилась чудова панорама на всі сторони. Ми побачили все, що можна було – бухти, в котрі ми запливали на катері, міст, через який ми переходили у другий день подорожі, селища, якими ми прогулювались, з одного боку фьорд, котрий ми перепливали паромом, з іншого – Норвезьке море, яке ховалось кудись за горизонт. Десь там на другій стороні фьорду виднілись континентальні гори, якщо глянути на північ, можна було побачити, як архіпелаг островів зближається з континентом і в кінці кінців змикається. Це було просто феноменально! Достойне завершення достойної подорожі. Скажу одразу, що фото нажаль не передають і третину того, що було видно оком!

Штукенція :)

Каскад озер

Сиділи високо, бачили далеко





Панорама озер

Спустившись до намету, ми приготували вечерю і полягали спатки. Наступного ранку ми познайомились з німцем на ім’я Андрес, котрий ночував в одномісному наметі за 30 метрів. Ми дуже приємно поспілкувались, подарували йому відкритку «Львів». Він чесно признався, що не знає, де це і щиро здивувався, дізнавшись, що це місто з населенням під 800 000 людей. Спілкувались з ним про гори, про політику, про Україну). Після півгодини розмови Андрес осмілів і спитав, чи є взагалі українська мова))). Ми його просвітили, що звісно є. Він признався, що думав, що в нас всі говорять виключно російською. Ми йому розповіли, що вона схожа на польську, білоруську. Але як виявилось за Білорусь він взагалі не чув. )))

Ми "активно збираємось" :) / Наш сусід Андрес на задньому плані відпочиває.



Водоспад на початку маршруту на Мункебю.
Отак розмовляючи про українську мову, українського президента, Юлію Тимошенко, українські дороги ми разом спустились з Мункебю і попрямували на гарне місце в О, де ми ночували у першу ніч. Андрес розповів, що щороку їздить у Норвегію, а в О перший раз був 12 років тому, і тоді йому запам’яталась стара пекарня. Ми розклали намети і відправились гуляти по О.





Морські жителі О.
Коли ми вперше були тут, то не заходили до центральної частини, зараз же ми були вражені. Знову рибальські хатинки, але гарні, яскраві і багато! По фотографувавши, ми дійшли до кафешки на пірсі і там зустріли нашого знайомого Андреса, котрий чекав нас з пакетом в руках. Він пригостив нас традиційними скандинавськими булочками із старої пекарні, котру він таки знайшов. Далі ми гуляли по околицях О і морально готувались до відправлення з островів.

Обід вариться)

Велосипед по дорозі з О до Москенеса :)
Паром до Бодьо відправлявся наступного дня вранці, тому з О нам потрібно було виходити орієнтовно в 7:30. Увечері перед сном ми попрощались з Адресом, побажали один одному приємної подорожі, і вмостились спати. Хоча заснути нам ще довго не давали групки туристів, котрі приходили на мис, де ми ночували і довго сиділи, любуючись краєвидами. Але ж сидіти можна було не за 2 метри від нашого намету! І говорити трішки тихше!

Паром - ми рушили в бік дому)

Карта наших переміщень по островах :) Може комусь колись для чогось пригодиться)))

Далі буде…

lofoten, norge, norway, Лофотени, Лофотенские острова, Лофотенські острови, Лофотены, Норвегия, Норвегія