Приїхавши в жовтні з Польщі, ми планували щось на травень, і не могли подумати, що знову кудись поїдемо вже в лютому. І не просто кудись, а на... Канарські острови ))) Та ще й так швидко визначатись - після пропозиції наших друзів в січні, квитки на переліт потрібно було купувати вже наступного дня.
Ryanair вже прийшов в Україну, але ми прийшли до нього ще раніше )) Наші друзі вирішили їхати машиною до Кракова і залишити її на платній стоянці, за помірну ціну, на увесь час поїздки. Це було дуже хорошим рішенням, бо по Польщі автобусами і поїздами з дитиною і торбАми ми вже накатались у жовтні, тому зараз вже не хотілось такого напрягу.
По дорозі ми зачаровано спостерігали на засніжені Альпи з висота, а потім вийшли з літака і потрапили із зими в літо, ну або принаймні у весну. У флісах було не дуже жарко, але більшість людей ходили в шортах )) Перший день (пів дня) був ознайомчий. Потрібно було зрозуміти куди ми попали, взяти напрокат заброньовану раніше машину, купити на кілька днів продуктів і все необхідне, пообідати в IKEA-кафе))) і можна було рухатись до першої ночівлі, кемпінгу Playa de Vargas на березі океану, практично біля аеропорту (про що ми поім пожаліли, бо літаки сідали дуже часто). Після того, як розмістились - пішли знайомитись з Атлантичним океаном, подорозі сфотографувавши раритетний Volvo PV544 1959 року :). Побачивши хвилі, перше враження було "вау!, океан". Але, забігаючи наперед, потім ми зрозуміли, що то були зовсім не хвилі. Справжні хвилі ми побачили в самому кінці поїздки.
У кемпінгу є три категорії "житла", де можна розміститись - намети під відкритим небом - 18 Е (по 9 Е з намету), навіс для наметів - 25 Е і "будиночок" - 40 Е. В нас був заброньований навіс, але нас чомусь переселили в будиночок за ту саму ціну. Хоча побачивши будиночок, була озвучена думка - "чи може краще в наметі?" ))), та на одну ніч - було нормально. Тим більше добре, що не потрібно було зразу розкладати намети. Були навіть мартаци і навіть чисті наматрасники, хоча вранці були розповіді, наче вночі хтось десь шкребеться. На наступний день також довелось їхати і забирати дозволи на ночівлю в безкоштовних кемпінгах.
На Канарах цікава система - безкоштовні кемпінги класні, там гарно облаштована територія, є туалети, вода, столики, окремо парковка для машин, окремо місця під палатки, тільки потрібно спочатку оформити дозвіл на ночівлю. Кажуть що роблять це для того, щоб в сезон не було перенселення кемпінгу і люди швидко не знищували територію. І якщо на Тенеріфе система простіша - потрібно просто вислати на емейл запит і тобі одразу висилають дозвіл, то на Гранд Канарії дозвіл потрібно забрати вже на острові, у них в офісі. Далі ми поїхали дивитись піщані дюни у Маспаломас - головної курортної точки Гранд Канарії з кучею дорогих готелів і апартаментів. Відчуття було цікавим, якщо забути, що піщана пустеля складає приблизно метрів 200-300 в ширину і не дивитись на готель позаду, то можна справді уявити, що знаходишся десь в Сахарі. До речі, кажуть, що пісок сюди занесло саме звідти. Саша гуляла по пісочку і мочила ноги, Юля навіть купалась в океані! А я... тільки купив плавки ))
Далі була дорога в центр острова на ночівлю в кемпінг Llanos del Salado, з заїздом по дорозі у мальовниче містечко Fataga з його симпатичними будиночками, 8-ми метровим фікусом і різноманіттям кактусів, від якого розбігались очі. Навіть умудрились поїсти місцевих канарських мандаринів прямо з дерева :) . Як тільки ми виїхали на перший серпантин та почали просуватись догори - почалось найцікавіше. Стали відкриватись красиві пейзажі, Мирось практично кожні 200 метрів зупиняв машину і всіх виганяв фотографувати. Добре, що на дорогах постійно були обладнані спеціальні оглядові майданчики, а іноді просто кишеньки, де можна було сховатись. В кемпінгу ми були самі і погода трохи зіпсувалась - моросив дощ, а вночі температура ще впала (все таки кемпінг був достатньо високо).
Зате наступного дня була дуже цікава прогулянка на скелю Нубло 1813 м, правда туман не дав її побачити у всій красі.
А далі - подорож до Fortaleza de Ansite - скелі з наскрізною печерою, де очевидно колись були якісь укріплення, та піша прогулянка каньйоном круг неї. По дорозі до скелі ми теж постійно зупинялись і фотографували, фотографували, фотографували... На каньйоні напевно вже не було жодного живого місця, яке би не зняли фотокамери))) Настільки все побачене нами було цікавим і незвичним.
Природа на Канарах дивовижна - зовсім не схожа на те, що ми колись бачили. Пальми, кактуси, всякі величезні квіти, і майже нічого такого, що росте у нас. Виглядає дуже масштабно.
Також вивчали біологію кактусів - які кактус дає плоди і структуру сухого кактуса.
Ночували знову в тому ж кемпінгу, що і в першу ніч, але вже просто в наметах. А на наступний день був переїзд в Лас Пальмас і паром до Тенеріфе. Думали, що зарезервували собі на все багато часу, але в результаті ледь встигли. Добре що в порту зустріли дядька, який трохи знав англійську і дуже хотів допомогти. Гроші за невикористаний бензин нам мали повернути, але прибувши в пункт здачі авто ми побачили закриті двері і скриньку, в яку потрібно було кинути ключі. Так як часу на зясування обставин вже майже не залишалось, списали все на "традиційний іспанський розводняк" і поїхали шатл-басом до парому. Місце відправлення парому з Гранд Канарії на Тенеріфе - док імені Нельсона Мандели (Muelle Nelson Mandela), може комусь згодиться і не будете шукати його з такими пригодами, як шукали ми.
Паром був крутіший, ніж той, яким ми пливли колись на Лофотени і достатньо порожній, напевне все таки не сезон, тому можна було сідати будь де і робити що хотіти. Ми вирішили подосліджувати палуби і знову ж пофотографувати, тому час поїздки 3 години пройшов зовсім непомітно.
По дорозі ми зачаровано спостерігали на засніжені Альпи з висота, а потім вийшли з літака і потрапили із зими в літо, ну або принаймні у весну. У флісах було не дуже жарко, але більшість людей ходили в шортах )) Перший день (пів дня) був ознайомчий. Потрібно було зрозуміти куди ми попали, взяти напрокат заброньовану раніше машину, купити на кілька днів продуктів і все необхідне, пообідати в IKEA-кафе))) і можна було рухатись до першої ночівлі, кемпінгу Playa de Vargas на березі океану, практично біля аеропорту (про що ми поім пожаліли, бо літаки сідали дуже часто). Після того, як розмістились - пішли знайомитись з Атлантичним океаном, подорозі сфотографувавши раритетний Volvo PV544 1959 року :). Побачивши хвилі, перше враження було "вау!, океан". Але, забігаючи наперед, потім ми зрозуміли, що то були зовсім не хвилі. Справжні хвилі ми побачили в самому кінці поїздки.
У кемпінгу є три категорії "житла", де можна розміститись - намети під відкритим небом - 18 Е (по 9 Е з намету), навіс для наметів - 25 Е і "будиночок" - 40 Е. В нас був заброньований навіс, але нас чомусь переселили в будиночок за ту саму ціну. Хоча побачивши будиночок, була озвучена думка - "чи може краще в наметі?" ))), та на одну ніч - було нормально. Тим більше добре, що не потрібно було зразу розкладати намети. Були навіть мартаци і навіть чисті наматрасники, хоча вранці були розповіді, наче вночі хтось десь шкребеться. На наступний день також довелось їхати і забирати дозволи на ночівлю в безкоштовних кемпінгах.
На Канарах цікава система - безкоштовні кемпінги класні, там гарно облаштована територія, є туалети, вода, столики, окремо парковка для машин, окремо місця під палатки, тільки потрібно спочатку оформити дозвіл на ночівлю. Кажуть що роблять це для того, щоб в сезон не було перенселення кемпінгу і люди швидко не знищували територію. І якщо на Тенеріфе система простіша - потрібно просто вислати на емейл запит і тобі одразу висилають дозвіл, то на Гранд Канарії дозвіл потрібно забрати вже на острові, у них в офісі. Далі ми поїхали дивитись піщані дюни у Маспаломас - головної курортної точки Гранд Канарії з кучею дорогих готелів і апартаментів. Відчуття було цікавим, якщо забути, що піщана пустеля складає приблизно метрів 200-300 в ширину і не дивитись на готель позаду, то можна справді уявити, що знаходишся десь в Сахарі. До речі, кажуть, що пісок сюди занесло саме звідти. Саша гуляла по пісочку і мочила ноги, Юля навіть купалась в океані! А я... тільки купив плавки ))
Далі була дорога в центр острова на ночівлю в кемпінг Llanos del Salado, з заїздом по дорозі у мальовниче містечко Fataga з його симпатичними будиночками, 8-ми метровим фікусом і різноманіттям кактусів, від якого розбігались очі. Навіть умудрились поїсти місцевих канарських мандаринів прямо з дерева :) . Як тільки ми виїхали на перший серпантин та почали просуватись догори - почалось найцікавіше. Стали відкриватись красиві пейзажі, Мирось практично кожні 200 метрів зупиняв машину і всіх виганяв фотографувати. Добре, що на дорогах постійно були обладнані спеціальні оглядові майданчики, а іноді просто кишеньки, де можна було сховатись. В кемпінгу ми були самі і погода трохи зіпсувалась - моросив дощ, а вночі температура ще впала (все таки кемпінг був достатньо високо).
Зате наступного дня була дуже цікава прогулянка на скелю Нубло 1813 м, правда туман не дав її побачити у всій красі.
А далі - подорож до Fortaleza de Ansite - скелі з наскрізною печерою, де очевидно колись були якісь укріплення, та піша прогулянка каньйоном круг неї. По дорозі до скелі ми теж постійно зупинялись і фотографували, фотографували, фотографували... На каньйоні напевно вже не було жодного живого місця, яке би не зняли фотокамери))) Настільки все побачене нами було цікавим і незвичним.
Природа на Канарах дивовижна - зовсім не схожа на те, що ми колись бачили. Пальми, кактуси, всякі величезні квіти, і майже нічого такого, що росте у нас. Виглядає дуже масштабно.
Також вивчали біологію кактусів - які кактус дає плоди і структуру сухого кактуса.
Ночували знову в тому ж кемпінгу, що і в першу ніч, але вже просто в наметах. А на наступний день був переїзд в Лас Пальмас і паром до Тенеріфе. Думали, що зарезервували собі на все багато часу, але в результаті ледь встигли. Добре що в порту зустріли дядька, який трохи знав англійську і дуже хотів допомогти. Гроші за невикористаний бензин нам мали повернути, але прибувши в пункт здачі авто ми побачили закриті двері і скриньку, в яку потрібно було кинути ключі. Так як часу на зясування обставин вже майже не залишалось, списали все на "традиційний іспанський розводняк" і поїхали шатл-басом до парому. Місце відправлення парому з Гранд Канарії на Тенеріфе - док імені Нельсона Мандели (Muelle Nelson Mandela), може комусь згодиться і не будете шукати його з такими пригодами, як шукали ми.
Паром був крутіший, ніж той, яким ми пливли колись на Лофотени і достатньо порожній, напевне все таки не сезон, тому можна було сідати будь де і робити що хотіти. Ми вирішили подосліджувати палуби і знову ж пофотографувати, тому час поїздки 3 години пройшов зовсім непомітно.
Немає коментарів:
Дописати коментар