
З Бунеса нас забрав той самий кораблик, що і привіз. Він ходить щодня вранці і в обід, по черзі запливаючи в кожну бухту: Bunesfjorden, Forsfjorden i Kjerk-fjorden. Нашою ціллю була остання, тому ми з радістю сприйняли можливість відвідати ще і Forsfjorden – але тільки проїздом.


Пірс з чистнькою водою / Норвезька фауна

Захід в цю бухту дуже мальовничий, після причалу одразу починається крута гора, а з боків спадають високі водоспади. Пофотографувавши, ми рушили далі і за хвилин 15 вже зійшли на берег бухти Kjerk-fjorden. Тут і починався наш маршрут. Спочатку у планах були ще відвідини пляжу Horseid, але на загальних зборах було вирішено не бігати туди-сюди, тим більше на одному з пляжів ми вже були))). Тому ми повернулись у бік перевалу між горами Markan i Krokhammar-tindan і почали сходження. Висота перевалу 412 метрів, за 1,5 – 2 години (за різними даними J ) була подолана і ми насолоджувались краєвидами по обидва боки, варили чай, поїдали «снікерси» і знову фотографували. Юлі не сиділось на місці і вона умудрилась збігати поближче до вершини гори Markan – десь до 550 м і познімати ще звідти. З гори був також принесений перший «улов» - одна ягідка морошки, котра, як кажуть, росте тільки за полярним колом.


Перевал 412 м над рівнем моря

Озеро Fageravatnet


Скелі

Панорама з перевалу

Вигляд з гори Markan

Моро́шка (лат. Rubus chamaemorus)
Відпочивши ми трішки пройшли траверсом і перед нами відкрився вже спуск – гарна приємна дорога до озера Fageravatnet. Гарною вона видавалась, бо до того часу ми ходили переважно асфальтовими дорогами і ще не встигли познайомитись з норвезькими болотами. Зате після спуску можна було сказати, що знайомство було повноцінним. Чим нижче ми спускались до озера, тим більше потрапляли в казку про тролів і ельфів. Болотистий, зарослий кущами лісок, стежка, по якій ніби давно ніхто не ходив, а якщо і ходили, то метрові маленькі чоловічки з довгими вухами і смішними зеленими ковпаками на головах. Чорниці і ту ж морошку можна було збирати майже на стежці, чим ми успішно і зайнялись. Згодом ми зрозуміли, що спіла морошка зовсім не червона, а жовта. Червона ж була твердою і кислою, а жовта – стиглою. Смак у неї специфічний – болотяний, мені особисто чимось нагадав червону ікру, але зі мною ніхто не погодився))). Забігаючи наперед скажу, що сувенірне варення, маленьку баночку якого ми привезли, виявилось смачнішим, бо було з цукром) хоча теж мало цей цікавий «болотяний» смак. Вузька стежка постійно петляла вправо-вліво, то вверх-вниз, на камені, з каменів. Ближче до озера почались «мінні» поля, якщо вступиш – набереш повне взуття води. На наше, щоправда, нарікати не буду, купили ми його спеціально до поїздки і модні написи «Гортекс» і «Вібрам» все таки виправдали себе. Чалапати по болотах, між травами і мохом виявилось важче, ніж підніматись вгору по більш-менш твердій землі, і ближче до вечора, ми таки вибрались на твердий асфальт – це починалась автомобільна дорога, котра вела до міста Fredvang, розташованого на березі бухти Selfjorden.

Серед джунглів теж росли гриби)

Щасливі лиця на болоті )

Місце для ночівлі ми знайшли досить нормальне, щоправда, потрібно було трішки потоптатись, щоб відшукати сухий клаптик хоча б 2 на 2 метри. Одразу біля місця ночівлі був острівець, де паслись баранці, яких господарі туди привезли на катері і залишили, щоб не розбрелись. Спочатку ми думали зробити шашлик, але потім все таки зупинились на звичайному супі J (під час приготування супу жоден баранець не постраждав). Рецепт супу «по-Лофотенськи»: спагеті, рибна консерва, морква, помідор, хмелі-сунелі, вода. Суміш довести до кипіння і варити кілька хвилин. Результатом ми були дуже задоволені. Під вечір в бухту став заповзати туман і нам вдалось зробити цікаві фото.

Десь там на острові баранці

Ночівля

Туман прийшов до нас
Наступного дня в нас був запланований перехід до селища Рамберг – останній день разом, після якого наші нові друзі сідали у автобус і їхали далі на північ. Але про все по порядку. Асфальтовою дорогою ми йшли повільно, нікуди не спішили, відпочивали від переходу через перевал. Обід влаштували на чийомусь подвір’ї, але ніхто нас не проганяв.

Дорога проходила по березі фьорду і привела нас до містечка Fredvang, але ми у ньому не затримались і рушили далі. Заглянули до кемпінгу по дорозі, хотіли вийти на пляж до моря, але господар був не в дусі. Зате ми побачили, як норвезькі комбайни збирають сіно і закручують у великі поліетиленові циліндри. Далі були два чудові мости, котрі з’єднували між собою два острови Москенесой і Флакстадой. І нарешті під вечір ми дістались до Рамберга. Одразу ж відвідали супермаркет і втамували спрагу, купили дещо на вечерю. На Лофотенських островах не крадуть – у цьому твердженні нам вдалось пересвідчитись, коли до супермаркету підїхав чоловік і, не вимикаючи мотор, залишивши вікно у пасажирського місце опущеним, пішов до магазину. Ми також залишали рюкзаки просто біля входу і йшли гуляти по торговому залу. Не крадуть – тезу підтверджено.

Приємна дорога з краєвидами

Мости між островами



Отакі от будиночки )




Болотисті кольори

Мости
На ночівлю ми зупинились на чудовому пляжі. З цієї точки нарешті можна було побачити, як сонце опускається трішки нижче горизонту.



Літо, пляж, море... Холодно))

Далі буде…
lofoten, norge, norway, Лофотени, Лофотенские острова, Лофотенські острови, Лофотены, Норвегия, Норвегія
lofoten, norge, norway, Лофотени, Лофотенские острова, Лофотенські острови, Лофотены, Норвегия, Норвегія
які гори. такі маленькі а які стрімкі та красиві!!
ВідповістиВидалитисправді маленькі, але море їх доповнює))
ВідповістиВидалити+один!!
ВідповістиВидалити